Бог в Своїй величі Творця створив всіх віруючих різними. Однак Він спрямовує до кожного один і той самий поклик і всіх однаково приймає у Христі: "так багато нас є одне тіло в Христі, а зосібна ми один одному члени" (Рим.1205). Господь бажає, щоб Його Церква мала єдність мети, подібно єдності всіх членів фізичного тіла. Ця книга на прикладі порівняння фізичного і духовного тіла, пояснює, як християни можуть уникнути розділення, незгод і розбіжностей.
Зміст
"Одне тіло, один дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрищення, один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх." (Еф.0404-06)
В Посланні до Ефесян 0405 сказано, що існує "один Господь". Далі йдуть ствердження, що є тільки "один Бог і Отець усіх". В Посланні до Галатів Біблія стверджує:
"Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі!" (Гал.0328)
Саме Він, Ісус Христос, - джерело всього духовного життя. Саме Його жертва, Його пролита на Голгофі кров дає викуплення кожному (2Кор.0515; 1Кор.1503). Як написано в Першому Посланні до Коринтян 1204-05 "є різниця між дарами" і "є різниця між служіннями", але Святий Дух один і Господь один. Бог в Своїй величі Творця створив людей різними, але кожен починає нове життя в Христі однаково: повіривши в "Того, Кого Він послав" (Ів.0629). Послання до Римлян 0405 пояснює, що цей початковий акт віри "виправдовує нечестивого". Кожен віруючий — це грішник, спасенний по благодаті, тобто повіривши в Ісуса як свого Спасителя, і народжений згори. Всі справжні християни одного разу прийняли рішення прийняти жертву Божого Сина, Його плату за наші гріхи, і стали таким чином Божими дітьми:
"Бо ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса!" (Гал.0326)
Крім того, Бог дав обітниці віруючим, що Він ніколи не покине і не залишить їх (Євр.1305; Мт.2820). Ніхто не вихопить їх з руки Отця (Ів.1028). Всі ці істини розкривають неймовірне диво Божої благодаті. Знаючи про це, чи належить членам Церкви Христової нести благодать і милість один одному? Звісно, так! Дух любові і єдності візуально присутній у багатьох служіннях і церквах. Але іноді можна виявити ледь вловимі сліди критичного, цинічного ставлення і суперництва. Ця книга пояснює, чому так відбувається, і як Божі люди можуть берегти любов до своїх братів.
Причини розбіжностей
Невірне розуміння Завершеної роботи Ісуса Христа
"Щоб поділення в тілі не було, а щоб члени однаково дбали один про одного. І коли терпить один член, то всі члени з ним терплять; і коли один член пошанований, то всі члени з ним тішаться. І ви тіло Христове, а зосібна ви члени!" (1Кор.1225-27)
Основна причина розбіжностей в місцевій церкві чи в християнському служінні в цілому, полягає в тому, що людям не вистачає практичного розуміння Завершеної роботи Ісуса Христа. Більшість знає вірші з Біблії і принципи Біблійної правди, однак їм не вдається застосувати їх на практиці. Як зауважує Євангеліє від Івана 1930, "А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: Звершилось!... І, голову схиливши, віддав Свого духа...", Він завершив Свій земний шлях, і викуплення відбулось. Християни займають положення Божих дітей, і в цьому розумінні кожен одного разу був розіп'ятий з Христом (Гал.0219). Віруючому нічого не потрібно більше робити, бо Ісус зробив все на Голгофі. Бог бачить кожного християнина, як того, хто має "повноту в Ньому" (Кол.0210). Це не досягається природними здібностями людини, а приймається по вірі.
"Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився." (Еф.0208-09)
Теоретично, ця Біблійна правда відома багатьом, тобто багато хто має певне уявлення про те, як застосувати цю правду в своєму житті. Але лише християнин, що дійсно розуміє суть цього принципу, зможе застосувати його в конкретній життєвій ситуації, в якій задіяні ще й інші люди. Він усвідомлює, що сказане в Посланні до Колосян 0210 стосується як до нього самого, так і до всієї Церкви Христа, що об'єднує народжених згори віруючих по всьому світу. Кожен член церкви досконалий в очах Бога. Ця правда робить безглуздою всіляку критику і дух суперництва. Яку ваду можна відшукати в тому, хто має повноту в Божих очах? Як може хтось вважати себе кращим за іншого, маючи ту саму повноту? Багатьох розділень і розбіжностей можна було б уникнути, якби християни приймали і старанно вивчали Боже Слово. Тоді вони б розвивали в собі здатність оцінювати людей і ситуації відповідно до Божих заповідей.
Дії сатани та тілесні люди
Часто розбіжності стаються через те, що у християн немає повного розуміння природи дій, що робить сатана. Віруючі, в цілому, поділяють правду про те, що існує диявол, але багато з них не усвідомлюють до кінця, наскільки сильні його влада і вплив. Вони не приймають до уваги застереження, що міститься в Першому посланні Петра 0508, про те, що сатана "ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого". Тому їм не вдається "зодягнутись в повну Божу зброю" (Еф.06), приготовану Богом, щоб захистити цей світ.
Саме сатана вніс поділ в ряди ангелів, і він має намір діяти і в церкві. Його тактика, яку він ретельно розробив, - просування від обману до розділення. Сатану слід викрити: він — бог цього світу і батько брехні. Часто, ми забуваємо про те, що сатана має владу. Християнин може засуджувати за щось іншу людину, хоча справжнім винуватцем є сатана; пускають коріння образа і гіркота, і люди не в стані правильно визначити їх джерело.
"Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби." (Еф.0612)
Ось справжні вороги віруючого. Ще одна причина відсутності єдності серед віруючих — роздвоєння сердець деяких людей. Вони повірили в Христа, але все ще продовжують шукати світського зиску і задоволення. Це тілесні люди, які знають правду, але не діють в ній. Їх поведінка стає згубною і злою. Вони допускають, щоб їх уста і вуха були знаряддям неправедності, що завдає шкоди ділу Христа. Тілесні християни не шанують Боже Слово вище за свої власні устави (Йов2312). Вони не ставлять об'єктивну правду Біблії над всілякими розбіжностями, образами, душевними ранами і роздратуванням. Бог же звеличив Своє Слово над усе Своє Ім'я (Пс.13802). Віруючий, який дозволяє вченню перебувати в його душі, не впаде в тілесну пожадливість.
Незнання доктрин
Познайомимось з четвертою причиною розділення — незнанням доктрин. Християни не можуть жити кожним Словом Божим (Мт.0404) без ґрунтовного знання Слова. Відсутність в пам’яті накопичених знань доктрин є перешкодою для роботи Святого Духа в житті віруючого. В Євангеліє від Івана 1717 Ісус молиться за Своїх учнів: "Освяти Ти їх правдою! Твоє слово то правда". "Освяти" (гр. hagiazon, від слова hagios) означає "відділення, освячення". Саме Боже Слово, переповнене сили Святого Духа, звільняє людей в церкві від тілесних пожадливостей і старої гріховної природи.
"Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім'я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив." (Ів.1426)
Один одному — члени
Уявіть собі, що означає для лісоруба втрата руки. Він заробляє на життя, рубаючи сокирою дерева. Але одного разу стається нещасний випадок: в його руку потрапляє інфекція і її доводиться ампутувати. Зрештою, це може привести самого лісоруба і його сім'ю до розорення. Критичне і зневажливе ставлення до інших віруючих — це духовна інфекція. В результаті такої інфекції страждає вся Церква Христа. Павло написав в Посланні до Римлян 1205: "так багато нас є одне тіло в Христі, а зосібна ми один одному члени".
Кожна частина фізичного тіла виконує певну функцію. Ніхто навмисно не відсіче собі мізинець ноги. Хто, знаходячись, при здоровому розумі, міг би взяти молоток і вдарити себе по пальцях? А ось якщо провести духовну аналогію, то можна сказати, що саме так вчиняють християни у ставленні один до одного. Мова такої людини в церкві діє як молоток, що б'є інших. В результаті страждають всі віруючі.
В деяких церквах розбіжності і підозри є звичайною справою. Чому? Тому, що відсутнє належне ставлення до Голови Церкви — Ісуса Христа. У цих віруючих немає розуму Ісуса Христа, тому що вони не звеличують Слово над своїми розбіжностями. Дві людини можуть бути в чомусь не згодні одна з одною, або ж можуть мати різні точки зору на якесь питання, але, якщо Слово звеличене, вони залишаться об’єднані у баченні та намірах Христа.
Підозри і параноя ніколи не виявляють життя Христа, але, навпаки, відображають позицію сатани по відношенню до Божого плану та обітниць. Бездіяльне слово і прямі критичні зауваження на адресу іншої людини несуть в собі дух супротиву Слову благодаті. Це порушує наступний принцип:
"Бо завсіди нас, що живемо, віддають на смерть за Ісуса, щоб з'явилось Ісусове в нашому смертельному тілі." (2Кор.0411)
Христос мусить мати першість у всьому
Сьогодні, більше ніж будь-коли, Божа царська сім'я потребує розуміння цих істин. План сатани розвивається і розширяється. Його мета — перешкодити Церкві виявляти Христа світові і заважати спасінню душ. Ось чому християнин не повинен говорити жодного недоброго слова на адресу іншого віруючого або на адресу зібрання місцевої церкви. Христос має першість у всьому (Кол.0118). "Першість” (гр. proteoun) означає "триматись першим у часі і в ряду".
Злісне ставлення і дух суперництва зароджуються в атмосфері, в якій Христос втратив Свою першість. Тільки у Нього є законне право робити висновки і судити. Христос цілком відрізняється від інших людей тим, що в Його житті не було жодної вади, жодного поганого вчинку. Але, не дивлячись на це, Христос, все ж, "умалив Самого Себе" (Флп.0207). Грецькою ця фраза звучить як kenoo, що означає "спустошити, зробити порожнім". Христос склав з Себе славу та ім’я для того, щоб люди змогли відчути повну радість і мир. Він не звеличив Себе над людьми, за яких помер.
Дуже важливе положення міститься в Євангеліє від Луки 1248: "Кому дано багато, багато від нього й жадатимуть". Як зауважено в першому розділі цієї книги, все, що має віруючий, прийнято ним по Божій благодаті. Деяким християнам дана дивовижна здатність набувати знання і мудрість. Інші, по благодаті, є відданими вартовими молитви. Все це дається для збудування місцевого зібрання віруючих. Віруючі, наділені чималими здатностями, несуть свій обов'язок перед тими, хто їх не має. Послання до Римлян 1501 стверджує, що сильні "повинні нести слабості безсилих". Критика руйнує і без того хиткі здатності слабкої людини. Таке ставлення до людей не виявить душі і серця Христа.
Відновлення Петра
В 21-му розділі Євангеліє від Івана Ісус після Свого воскресіння розмовляє з Петром, що тричі відрікся від Ісуса після Його арешту. Здатність Апостола любити Христа була обмеженою. В грецькому тексті Ісус запитує Петра, чи відчуває він до Нього agapao. Це слово говорить про глибоку, постійну, безумовну любов. Але Петро визнав лише, що відчуває phileo, тобто "ніжну прив'язаність". Чи було це перешкодою для Бога у спілкуванні з Петром, як учнем? Ні, бо в Євангеліє від Івана 2119 Христос просто сказав Петру: "Іди за Мною". Тобто, по мірі слідування за Господом, Петро розвинув би у собі здатність виявляти agapao у відношенні до Нього. Сильному віруючому багато дано по благодаті, отже, в благодаті з нього багато й жадатимуть. Його задача — допомогти слабкому члену Церкви слідувати за Христом і розвинути таким чином його здатність.
"Благаємо ж, браття, ми вас: напоумляйте непорядних, потішайте малодушних, підтримуйте слабих, усім довготерпіть! Глядіть, щоб ніхто нікому не віддавав злом за зло, але завжди дбайте про добро один для одного й для всіх!" (1Сол.0514-15)
Короткий коментар до цього вірша дасть більш детальну Біблійну настанову про обов'язки віруючого у відношенні до слабких членів церкви.
"Напоумляти" (гр. nouteteite) означає "пересторога, умовляння чи м'який ввічливий докір". "Потішати" (гр. paramutheiste) означає "підбадьорення, наснага". Замість того, щоб уникати малодушних (гр. oligopshuchous), зрілому віруючому слід залучати їх до себе і допомагати ставати їм сильнішими. "Підтримувати" (гр. antechest) означає "причепитись, триматись за щось". В будь-якій ситуації Апостол Павло закликає віруючих бути довготерпеливими (гр. makrothumeite – довготерпіння).
Ясно, що жодне з цих слів не означає розділення, розбіжностей або критики. Навпаки, вони описують картину Божої сім'ї, що знаходиться під керівництвом Христа, від Якого "все тіло, суглобами й зв'язями з'єднане й зміцнене, росте зростом Божим" (Кол.0219).
Сповідь і настанова
"Отже, признавайтесь один перед одним у своїх прогріхах, і моліться один за одного, щоб вам уздоровитись. Бо дуже могутня ревна молитва праведного!" (Як.0516)
"Але кожного дня заохочуйте один одного, доки зветься Сьогодні, щоб запеклим не став котрий з вас через підступ гріха" (Євр.0313)
Слово "признавайтесь" з послання Якова 0516 (гр. eksmologeo) означає "добровільна і публічна заява стосовно себе самого", тобто, цілком погодитись з Богом і відкинути власні егоїстичні інтереси. "Один перед одним" (гр. allelon) означає "навзаєм". Знову ж таки, мова не йде про публічне або приватне викриття чи обговорення чужих гріхів. Мова йде виключно про власні проступки людей. Перш за все віруючий сповідує їх перед Богом, одразу приймає прощення і відновлюється.
Але бувають і такі випадки, коли віруючі сповідують гріхи один перед одним. Коли б у християнина не виникла проблема з іншими віруючими, він не показує цього відкрито, а підходить до того віруючого один на один, і говорить, як Божа благодать допомогла йому в час труднощів і слабкості. Чого ж він цим досягає? Віруючий отримує колосальне полегшення. Він не намагається обговорювати проблему, яку, за його переконанням, він бачить в житті іншої людини. Він сповідує власні вчинки. Кожен усвідомлює, наскільки йому потрібен Христос і Його милосердя, тому віруючі моляться один за одного. Кінцевим результатом є зцілення. Будь-які розбіжності зникають, і тоді єдність Божих людей прославляє Христа. Для деяких важко усвідомити і пересвідчити це, оскільки тут необхідні справжнє смирення і відмова від претензій, що народжені старою гріховною природою — смирення перемагає дух плоті.
"Жертва Богові зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже!" (Пс.5119)
“Наставляти" (гр. parakalo або parakalete) буквально означає "бігти поруч з іншим; завжди підіймати один одного у випадку падіння".
"Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій, і якби вони впали, підійме одне свого друга! Та горе одному, як він упаде, й нема другого, щоб підвести його..." (Еккл.0409-10)
Навіть якщо християнин знає, що його брат згрішив, він не обговорює і не бажає слухати обговорення чужих гріхів. Він надає моральну підтримку свідченню свого брата. Звісно, він не йде на компроміс із гріхом, але він може надати скромну допомогу, помолившись за того, хто згрішив. Він зважає на іншого віруючого подібно до того, як на нього зважає Бог. Всі вони прийняли одного Спасителя. Всі моляться одному Отцю і проведуть вічність на одних небесах. В якому б стані не знаходився віруючий, це не міняє його положення у Христі.
В Першому посланні до Коринтян 1225 Павло вчить віруючих "дбати один про одного". Павло говорить: "Попіклуйтесь про те, щоб кожен, хто потребує Божого благословіння, був поблагословенний". Павло має на увазі, що духовна реакція Церкви аналогічна фізичній реакції людського тіла. Унікально влаштована нервова система людини спонукає все тіло, як єдине ціле, реагувати на біль або задоволення, що воно відчуває. Якщо сильно притиснути палець, то від болю можна заплакати, і хоча самі очі не відчувають при цьому больового подразнення, але вони, як датчик, одразу ж реагують на больовий імпульс. Коли віруючий страждає, іншим християнам слід втішати його у стражданні. Коли один прославлений, всім слід радіти. Це не сентиментальність, це називається любов'ю до братів.
Бог є любов
"Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов!" (1Ів.0408)
Поглянувши на історію, ми можемо побачити, наскільки різноманітні були уявлення людей про Бога. Греки думали, що Бог є краса, інтелект і освіченість. Для римлян, з їх численними арміями, Бог втілював силу. У Старому Заповіті Бог дав Ізраїлю закон. Але в Новому Заповіті, в своєму Євангеліє та посланнях, Апостол Іван 46 разів написав: "Бог є любов".
"Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!" (1Ів.0416)
Чому багато людей розуміють це невірно? Це так просто, але люди схильні все ускладнювати. Багато хто так і не приймають спасіння по вірі, тому що їм здається це занадто легким — просто повірити в Христа. Церква також стає інфікованою розділеннями і розбіжностями через фамільярність деяких до правди про те, що Бог є любов. Як написав Павло у Другому посланні до Коринтян 1103, ці люди "вхилились від простоти і чистости, що в Христі".
Палка любов
"Найперше майте щиру (палку) любов один до одного, бо любов покриває багато гріхів! Будьте гостинні один до одного без нехоті! Служіть один одному, кожен тим даром, якого отримав, як доморядники всілякої Божої благодаті." (1Пт.0408-10)
Петро закликає тут віруючих мати палку любов — любов, об'єктом якої є інші люди. Потім він говорить: "Будьте гостинні один до одного без нехоті!". Це означає "любити один одного, не допускаючи навіть потаємної думки про неприязнь". Чому ж християни повинні вдосконалюватись в цьому? Тому, що кожен прийняв дар Божої благодаті — Ісуса Христа.
Послання до Римлян 1210 заохочує християн "випереджати один одного пошаною". Цей принцип був застосований на практиці Авраамом. Між його вівчарями та вівчарями Лота виникла суперечка. В 13-му розділі книги Буття, Авраам дав право Лоту першим вибрати землю, хоча вибір повинен був належати самому Аврааму. Ситуація була вирішена лише завдяки смиренню Авраама. Своїм смиренням Авраам заслужив велике благословіння (Бут.1314-18).
"І промовив до Лота Аврам: Нехай сварки не буде між мною та між тобою, і поміж пастухами моїми та поміж пастухами твоїми, бо близька ми рідня." (Бут.1308)
Що має статись, щоб цей дух ще більше переважав в Церкві сьогодні? Людям потрібно до кінця усвідомити ту правду, що Бог є любов. В Посланні до Римлян 1507 сказано: "Приймайте тому один одного, як і Христос прийняв нас до Божої слави". Ісус підніс Божий план і Своїх людей вище Його власного положення на небесах. Він прийшов на землю і перетерпів сором на хресті (Євр.1202), задовольнивши справедливість Бога, щоб прийняти людей в Своє Царство. Послання до Римлян 0323 пояснює, що "всі згрішили і позбавлені Божої слави". "Нема праведного ані одного" - свідчить Послання до Римлян 0310. Весь світ лежить в руках сатани (1Ів.0519). В книзі Буття 0605 сказано, що всі думки людських сердець були "злом повсякденно". Не дивлячись на все це, Бог є любов і вияв цієї любові відображено в уривку з Євангеліє від Івана:
"Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне." (Ів.0316)
Християни повинні жити, як брати: між ними не повинно бути ніякого розладу. Ісус заплатив ціну за гріх; проблема гріха була вирішена раз і назавжди (Євр.1010). По мірі того, як віруючі послідовно обдумують і застосовують правду по те, що Бог є любов, для них стає можливим слідувати наступному принципу:
"Отож, пильнуймо про мир, та про те, що на збудування один одного!" (Рим.1419)
Висновок
"Він бо наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, Він Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши." (Еф.0214-16)
Слова "один одного" так часто зустрічаються в тексті Біблії, однак розділення в церкві залишається. Справжній союз і однодумність серед віруючих у Христа з'являється лише тоді, коли кожен з них починає усвідомлювати, що Христос "наш мир". Хрест — відправна точка миру. Весь розлад і суперечки отримали своє вирішення на Голгофі, бо Тілом Своїм Христос переміг ворожнечу (гр. extra - "ворожнеча, підґрунтя для протидії"). Зростання в пізнанні особистості Христа і Його всепрощення буде об'єднувати віруючих один з одним в любові і думках. Любов до своїх братів — найвище свідоцтво повного оновлення:
"Улюблені, любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога!" (1Ів.0407)
Людина не виявить у собі самій цієї здатності любити. Любов вилилась в серця віруючих Святим Духом, і тільки Ним (Рим.0505). Як співається у дитячій пісні, "кажи про мене все, що забажаєш — я буду говорити про тебе, стоячи на колінах". Коли віруючі дійсно люблять один одного, розбіжності знаходять своє вирішення через молитву, і незгоди відносяться до хреста.
Якщо б християни навчились дивитись на свої проблеми і вирішувати їх подібно до того, як це робить Бог, вони відчували б менше незручностей в своєму житті. Сім'ї були б міцнішими. Вдалось би уникнути багатьох тріщин і суперечок в церкві і зробити служіння більш ефективним. В кінці-кінців, Божі люди стали б виконувати свій святий обов’язок — виявляти повноту любові, благодаті і милості Господа, повноту, що наповнює "все всім" (Еф.0123).